Рік тому звичайний вечір 5 березня розділив життя Ірини Наконечної на «до» та «після». Опинившись в епіцентрі вибуху біля готелю у Кривому Розі, жінка втратила коханого чоловіка та здоров’я, але знайшла сили стати підприємницею та знову навчитися ходити.
Трагедія забрала у жінки чоловіка Сергія — він помер у лікарні наступного ранку після багатогодинної операції. Сама ж Ірина пройшла через справжнє пекло реабілітації: ампутація ноги, пересадка шкіри, переломи ключиці та лопатки. За перший місяць вона перенесла 11 хірургічних втручань. Жінка згадує, що щойно відходила від одного наркозу, як її знову везли в операційну.
Відновлення у Superhumans та особлива спадщина
Шлях до повернення у побут пролягав через дві криворізькі лікарні та центр «Суперх’юманс». Саме там доля звела Ірину з 8 – річним Матвієм, який також став жертвою обстрілу міста у квітні 2025 року. Ця зустріч стала символічною: сестра хлопчика подарувала жінці інструменти для в’язання, що належали їхній загиблій матері.
Сьогодні це хобі перетворилося на справу життя та терапію. Попри біль у спині та пальцях, Ірина створює сумки, іграшки та килимки. Жінка вже отримала грант на розвиток власної справи та готується до відкриття ФОП. Вона бачить у цьому особливу місію — продовжувати справу людини, яка теж дуже любила творчість.
Зараз Ірина адаптується до життя з електронним протезом. Процес відновлення навичок ходьби дивним чином збігся з першими кроками її маленького онука. Саме він став для жінки головним стимулом не зупинятися.
- Понад 10 операцій за один місяць та складна пересадка шкіри;
- Отримання гранту на розвиток власного бізнесу з виготовлення в’язаних виробів;
- Успішне опанування електронного протеза після тривалого періоду реабілітації.
«Я бачила свого чоловіка, який кричав, щоб мені допомогли… Той вечір забути неможливо, і я не хочу його забувати. Але в мене є заради кого жити далі. Це мій онук. У ньому я бачу щось від свого чоловіка», — ділиться Ірина.
Попри фізичні обмеження та перенесені страждання, криворіжанка планує розширювати асортимент своїх виробів. Вона доводить: навіть коли від колишнього життя залишаються уламки, з них можна зв’язати нове майбутнє.