Вона говорить про це спокійно, але в самій фразі – більше, ніж професійна позиція. Анастасія, психологиня 1-го Кодацького полку Національної гвардії України, зізнається: найбільша її мрія – щоб її син ніколи не зіткнувся з війною навіть у розповідях. Поки ж реальність інша – щодня вона працює з тими, для кого бойовий досвід уже став частиною життя.
У її роботі – військові, які повернулися з передової, поранені бійці, а також родини загиблих або зниклих безвісти нацгвардійців. Це постійні розмови, які не вкладаються в графік «від і до». Психологи полку супроводжують людей у станах, де звичайні слова часто не працюють, тому застосовують різні терапевтичні техніки, групові зустрічі та підтримувальні заходи.
Інколи це короткі розмови. Інколи – довгі процеси відновлення. Анастасія розповідає про свій шлях у психологію та щоденну роботу з військовими в інтерв’ю для Суспільного, де через особистий досвід проступає ширша картина – як тримається психологічний тил тих, хто повертається з війни і тих, хто чекає.