Кілька років тому, тікаючи від війни, Олена Шепелюк із Кривого Рогу опинилася в Ірландії. Її новою домівкою стало невелике селище Оувенв, де місцеве подружжя надало їй літній будинок. Зовні непримітна хатина незабаром стала яскравою пам’яткою і привернула увагу всієї округи.
До повномасштабного вторгнення Олена працювала графічною дизайнеркою і брала активну участь у волонтерському русі — допомагала військовим, переселенцям, збирала речі та продукти. Після початку війни подруга порадила їй виїхати до Ірландії. Спочатку Олена жила в розподільчому центрі, згодом — у хостелі, де доводилось ділити кімнату з десятком інших людей.
Переломним моментом стало знайомство з ірландською художницею під час одного з заходів для українських переселенців. Саме вона запропонувала Олені переїхати до старої хатини, яку згодом перетворили на мистецький об’єкт.
Від прихистку до витвору мистецтва
Натхненням для перетворення будинку став традиційний петриківський розпис — яскрава декоративна техніка, що походить з Дніпропетровщини. Ідею підтримали власники будинку Тім і Джил Мур, які всіляко допомагали українці.
Місцевий викладач англійської Джо звернув увагу, що в Ірландії оздоблення будинків — рідкість, навіть попри наявність чималої кількості митців. Саме він заохотив Олену втілити український орнамент на стінах.
Петриківка, що підкорила Оувенв
Під час роботи над розписом сусіди регулярно приходили подивитися на процес, фотографували і ділилися знімками у соцмережах. Згодом до хатини почали приїжджати гості з інших міст. Вона стала своєрідним центром культурної уваги — місцем, де українська традиція поєдналася з ірландською гостинністю.
«Подорожуючи Ірландією, я не бачила традиції розписувати власні оселі. Здебільшого будинки тут однотонні. І наші кольори і візерунки ірландці впізнають одразу — для них це щось нове і захопливе», — розповідає Олена.
Завдяки одній ідеї та любові до рідного мистецтва, українка змогла не лише створити свій дім на чужині, а й поділитися частинкою культури з місцевими мешканцями. Яскраві візерунки петриківки на білому фасаді стали нагадуванням: українська душа здатна розквітнути будь-де, навіть за тисячі кілометрів від дому.