Для Євгена, бойового медика 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле», війна почалася 27 лютого 2022 року. Останньою краплею, що змусила чоловіка без військового досвіду піти до військкомату, став російський удар по школі в рідному Харкові. Відтоді — майже два роки в окопах під Вугледаром та понад рік роботи на Запорізькому напрямку.
Сьогодні Євген працює на кейсеваку — евакуації поранених із прифронтової зони. Проте більшу частину повномасштабного вторгнення він провів безпосередньо «на нулі», надаючи першу допомогу в червоній зоні. За майже два роки на Донеччині медик лише раз був у десятиденній відпустці, весь інший час залишаючись поруч із побратимами під постійними обстрілами.
Перший тяжкий випадок та пам’ять про загиблих
Війна для медика — це передусім обличчя тих, кого не вдалося врятувати. Євген досі пам’ятає зиму 2023-го на Донеччині, коли один снаряд «вісімдесятки», зрикошетивши від дерева, поранив одразу трьох бійців. Того дня він уперше побачив смерть побратима впритул: осколки прошили каску, не залишивши шансів.
Тоді евакуація виглядала інакше. За словами армійця, на початку вторгнення процес був значно простішим через відсутність такої кількості ворожих дронів. Поранену групу вдалося швидко вивезти звичайним пікапом, що сьогодні стало майже неможливим завданням.
Евакуація під прицілом FPV-дронів
Сучасна війна кардинально змінила логістику порятунку. Якщо раніше «зоною смерті» вважалася смуга у 5 кілометрів від лінії зіткнення, то тепер небезпека розтягнулася на 20 кілометрів. Ворог цілеспрямовано полює на евакуаційні машини та медиків, використовуючи «Мавіки» та FPV-дрони.
Сьогоднішня евакуація — це складне рівняння, де головними змінними є:
- наявність броньованої техніки;
- ефективність систем РЕБ (придушення дронів);
- сприятливі погодні умови, що заважають ворожій авіації;
- пріоритетність цілей, де медики та пілоти дронів стоять на першому місці для ворожої артилерії.
Бували випадки, коли через дрони-«ждуни» бронемашини двічі не могли дістатися до позицій. Тільки погіршення погоди та включені засоби подавлення дозволяли зрештою вивезти хлопців до стабпункту.
Моральний вибір та цілі на майбутнє
Найважчим у роботі Євген називає необхідність розставляти пріоритети під час масових поранень. Коли допомоги потребують кілька людей одночасно, медик має миттєво вирішити, кого рятувати першим, аби не згаяти дорогоцінний час. Проте найбільший біль — це коли боєць помирає вже в госпіталі або дорогою, після того, як його вдалося витягти з-під вогню.
«Ми боремося до останнього. Не нам вирішувати, хто має жити. Найскладніше — коли виходить людину витягти, а потім вона помирає», — каже медик.
Попри виснажливі роки служби, Євген не вважає свій шлях особливим вибором. Для нього захист дому — це обов’язок свідомого громадянина. Він не будує примарних мрій, а ставить чіткі цілі: вистояти, перемогти та колись нарешті подорожувати звільненою Україною, яку, за його словами, ми всі ще замало знаємо.

