Сучасна Росія стрімко втрачає позиції на світовій арені, перетворюючись із ключового гравця на другорядного учасника міжнародних процесів. Аналіз Newsweek демонструє, що через виснажливу війну в Україні та критичну залежність від Пекіна Володимир Путін фактично втратив головні інструменти впливу на глобальну політику.
Особливо помітним цей занепад став під час нещодавньої кризи навколо Ірану. Російський диктатор з’являвся в інформаційному просторі лише епізодично, не маючи жодного реального впливу на перебіг подій. Це створює разючий контраст між реальною безпорадністю Москви та самовпевненою пропагандою, яку транслюють представники кремлівського апарату.
Трансформація Росії у державу другого ешелону
Іранський кейс підтвердив статус РФ як держави другого ешелону, яка більше не диктує умови, а лише намагається підлаштовуватися під обставини. Попри амбіції Кремля позиціонувати себе як один із центрів багатополярного світу в межах БРІКС, реальність виявилася іншою. Росія все ще залишається джерелом загроз, проте її дедалі частіше ігнорують під час ухвалення фундаментальних глобальних рішень.
Сьогоднішній стан РФ характеризується системними труднощами, які обмежують її можливості на багатьох напрямках.
За даними Центру Карнегі “Росія – Євразія”, левова частка військових ресурсів Москви наразі скута на українських фронтах.
Окрім воєнних витрат, країна-агресорка стикається з глибокою економічною кризою через тривалий конфлікт, наслідки якого російське суспільство відчуватиме протягом десятиліть.
Інститут досліджень безпеки ЄС вказує на критичну нерівність у відносинах Москви та Пекіна. Китай має повну свободу дій, тоді як Росія змушена грати роль слабшого та максимально залежного партнера.
Показовим є порівняння з НАТО: навіть найближчі союзники США можуть дозволити собі не погодитися з позицією Вашингтона, як це було з Іраном. Натомість спроможність Росії відмовити Китаю у будь-чому залишається під великим питанням.
Паралельно з цим Москва втрачає свій енергетичний вплив на Європу. Якщо на початку повномасштабного вторгнення частка російського газу в ЄС складала 45%, то до 2025 року цей показник впав до 12%. Офіційне рішення Євросоюзу про повну відмову від імпорту з РФ остаточно знищує головний важіль тиску Кремля.
Загальна картина виглядає невтішно для агресора: Росія безнадійно загрузла у війні, стала васалом Китаю та втратила ключовий ринок збуту енергоресурсів.
Втрата дипломатичного авторитету та посередницької ролі
Іранська криза підкреслила дипломатичну імпотенцію Москви, оскільки роль головного посередника у досягненні припинення вогню перебрав на себе Пакистан. Наразі саме Ісламабад курує переговорний процес, фактично витіснивши Росію з цього поля.
Кремль опинився у ролі стороннього спостерігача, якому бракує авторитету для виконання функцій кризового менеджера. Навіть щодо Ірану – свого останнього великого союзника на Близькому Сході – Росія не змогла надати ніякої відчутної допомоги у критичний момент.
Коли з’явилися чутки про передавання розвідданих Тегерану для атак на об’єкти США, реакція Білого дому була показово спокійною. Американська сторона не стала спростовувати ці дані, але й не надала їм ваги, що свідчить про низьку оцінку російських можливостей.
Договір про стратегічне партнерство, підписаний сторонами у січні 2025 року, так і не став повноцінним оборонним альянсом. Це лише підтверджує факт, що ані Москва, ані Тегеран не мають ресурсів для реальних взаємних гарантій безпеки.
Союз цих двох держав має дуже вузькі межі. Вони не здатні впливати на події поза межами своїх безпосередніх зон конфлікту, що є прямим свідченням втрати статусу великих держав.
Економічні вигоди Москви як результат випадкових факторів
Єдиним аспектом, який зараз грає на користь Кремля, є економіка, проте це не є результатом успішної стратегії Путіна. У Chatham House називають поточну ситуацію “економічним подарунком”, тоді як Рада з міжнародних відносин вказує на РФ як на випадкового бенефіціара війни в Ірані.
Ці факти лише підкреслюють слабкість Росії, адже її прибутки залежать від зовнішньої нестабільності, а не від власного впливу.
Позитивна динаміка в бюджеті РФ виникла виключно через стрибок цін на нафту в Перській затоці та рішення США щодо певного пом’якшення санкційного тиску на російський експорт. Москва не доклала жодних зусиль як посередник, щоб отримати ці переваги.
До цього “випадкового полегшення” російські доходи від експорту танули, а дефіцит бюджету ставав загрозливим. За оцінками Reuters, лише у квітні нафтові податкові надходження можуть сягнути 9 млрд дол. завдяки війні в Ірані. Проте такі ситуативні виплати не замінюють реальних важелів глобального впливу, яких у Путіна стає дедалі менше.