Спроба Росії силою підкорити Донбас, який вважають промисловою основою України, триває понад 11 років. Спершу Москва діяла методами гібридної війни, а з 24 лютого 2022 року перейшла до відкритого вторгнення.
Під час повномасштабної агресії РФ змогла розширити контроль над територіями Донецької і Луганської областей: якщо до початку великої війни він становив близько 36%, то до кінця жовтня 2025 року захоплення сягнуло приблизно 89%.
Попри публічні заяви про впевненість у перемозі, Кремль, як свідчать його дії, зважає на масштабні втрати та дедалі частіше прагне домогтися бажаного результату не на полі бою, а за столом переговорів. Найперше це стосується вимоги передати йому Донбас.
Російське керівництво неодноразово намагалося домогтися виведення українських військових із ще не окупованих районів Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, представляючи такі умови як шлях до припинення вогню.
За повідомленнями The Wall Street Journal, у серпні цього року Володимир Путін зменшив домагання і зосередився лише на Донецькій та Луганській областях. Тим часом 28-пунктний план мирного врегулювання від президента США Дональда Трампа, про який Axios писав зі згадкою про таємні консультації його адміністрації з Росією, передбачає фактичне визнання Криму, Донеччини та Луганщини російськими, а на Херсонщині і Запоріжжі – замороження ситуації на лінії фронту.
У такому контексті стає очевидно, що Донбас є ключем у політичних і військових намірах Москви. Чому ж саме ця територія лишається для Путіна настільки значущою?
Донбас охоплює Луганську та Донецьку області. Інколи до нього відносять частини Харківської, Дніпропетровської, Запорізької областей і навіть Ростовської області РФ, а подекуди – майже всю Донецьку та значну частину Луганської.
Дискусія щодо самого терміна триває давно. Письменниця та історикиня Олена Стяжкіна наголошує, що «Донбас» від самого початку описував геологічні й географічні особливості, а не людей або регіон як політичну одиницю. Центр протидії дезінформації при РНБО України наполягає, що ця назва сформована російською пропагандою, пропонуючи замість неї використовувати «схід України».
Загальна площа Донецької та Луганської областей близько 52 тисяч квадратних кілометрів, що приблизно відповідає розміру Хорватії.
До початку агресії Росії регіон був осередком важкої промисловості: шахти, металургія та велика кількість підприємств формували економічну міць країни. Важливими були й транспортні потоки – зокрема розвинена мережа автошляхів і залізниць.
Південь Донецької області має вихід до Азовського моря, де розташований порт Маріуполь і комбінат «Азовсталь» – до 2022 року один із найбільших металургійних виробників світу.
Крім промислової складової, регіон частково включає й родючі сільськогосподарські території.
За радянських часів район річки Сіверський Донець, з його ресурсами та виробництвом, розглядали як локомотив індустріалізації, який мав забезпечити СРСР конкурентний рівень щодо провідних промислових держав Європи.
Після розпаду СРСР у 1991 році регіон пережив економічний спад – багато заводів збанкрутували, інші скоротили роботу, а частина повільно втрачала потужності. Проте деякі підприємства продовжували функціонувати і залишалися джерелом значних статків.
Саме на Донбасі розвивався бізнес Ріната Ахметова та низки інших великих українських підприємців. Вони фінансували Партію регіонів і Віктора Януковича, який колись очолював Донецьку ОДА і облраду, а згодом став прем’єр-міністром та президентом.
Після втечі Януковича до Росії у лютому 2014 року, Москва окупувала Крим і розпочала вторгнення гібридними силами на територію сходу України.
До лютого 2022 року російська армія в Криму та підконтрольні Кремлю сили на Донбасі контролювали близько 42 тисяч квадратних кілометрів української землі.
З початком повномасштабного вторгнення Україна фактично втратила доступ до свого промислового ядра. На окупованих територіях російські структури вивозили продукцію і обладнання, а підприємства працювали частково або припиняли діяльність.
Під час просування російська армія руйнувала міста артилерією, ракетами та авіабомбами. Після захоплення окупанти не відбудовують ключові заводи: «Азовсталь» досі лишається в руїнах. Маріуполь, який у пропаганді називали «вітриною русского мира», відновлюється мінімально, про що свідчать самі мешканці та аналіз фото і відео.
У містах, знищених наступом – Бахмуті, Авдіївці, Вугледарі, Рубіжному, Сіверськодонецьку – будівництво або не ведеться, або має символічний характер. Попасну окупаційна адміністрація взагалі прибрала з переліку населених пунктів.