Евакуаційний підрозділ «Форсаж» 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике поле» працює там, де рахунок іде на секунди. Їхнє завдання – швидко й безпечно вивезти поранених військових, цивільних і навіть тварин із зони бойових дій.
Медики підрозділу працюють на Запорізькому напрямку. Про свою роботу, постійні ризики та рішення, які доводиться ухвалювати щодня, евакуаційники розповіли в ексклюзивному коментарі.
«“Форсаж” – це не просто назва, це швидка, якісна і безпечна евакуація: поранених, травмованих, навіть цивільних і тварин. Все, що ми бачимо, ми можемо вивезти», – розповіла начальниця підрозділу Анастасія.
За її словами, кожен виїзд починається з підготовки, і незмінним атрибутом є медичний рюкзак.
«Він у нас маленький, маневрений, він є у кожного з моїх медиків. Усередині є все і навіть більше: перев’язки, турнікети, бандажі, кровоспаси, тампонади. Найчастіше ми використовуємо саме турнікет. Після кожного виїзду все доукомплектовуємо і переглядаємо, що нам найнеобхідніше», – пояснила Анастасія.
Найважчим у цій роботі вона називає не самі виїзди, а очікування.
«Це той час, коли тобі кажуть: “година – і виїзд”, а ти можеш добу прочекати й не виїхати. І розумієш, що потім вже немає потреби їхати, бо людина могла загинути. Це трапляється часто. Це не наша провина і не провина командирів – це війна», – каже евакуаційниця.
Серед основних загроз на фронті зараз – так звані дрони-ждуни.
«Ми вже звикли до жужання в повітрі, але не до жужання на землі. Це дрон на оптоволокні, який може чекати будь-де: на даху, в траві, під деревом. І ти не знаєш, у який момент він спрацює, навіть коли везеш “життя” в пікапі», – зазначає Анастасія.
Вона пригадує один із випадків під час евакуації цивільних, коли небезпека була буквально за кілька метрів.
«Водій у тумані помітив “ждуна” метрів за десять. Він встиг загальмувати. Хлопці вискочили з кузова, розстріляли дрон – і ми змогли їхати далі. Для цивільної жінки в кузові це був шок. А для нас ще більший, бо ми відповідаємо не лише за себе, а й за тих, кого евакуюємо», – розповіла вона.
За словами бойового медика Владислава, стандартна евакуаційна група складається з трьох людей.
«Водій, медик і військовий, який прикриває. Спокійних евакуацій не буває. Кожна – це стрес, небезпека, нерви. Ми забираємо людей з опорних пунктів або з прифронтових сіл, які перебувають у доступі мінометів. Часто це цивільні, які тримаються до останнього», – каже він.
Фельдшер підрозділу В’ячеслав пояснює, як зазвичай виглядає сам процес евакуації поранених.
«Про поранених повідомляють по рації. Ми чекаємо підтримку з повітря і виїжджаємо. Якщо поранення легкі, люди можуть трохи висунутися назустріч. Якщо тяжкі – їдемо прямо на позиції. Завантаження займає 30 секунд, максимум хвилину, і одразу на розвороті їдемо в пункт подальшої евакуації», – розповів він.
Усі евакуації здійснюють на пікапах. За словами Анастасії, це найшвидший і найманевреніший транспорт, але водночас один із найдефіцитніших ресурсів.
«Авто – це розхідник. Дуже дорогий і дуже важкодоступний. Якщо щось трапляється з машиною, нову швидко не отримаєш. А на ці пікапи розраховують і хлопці на передньому краї, і цивільні. Без авто ти просто нічого не зробиш», – пояснила вона.
Найбільше ж, зізнається начальниця підрозділу, вона хвилюється не за себе.
«Я більше переживаю за свою команду. Бо надія тих, хто чекає евакуацію, саме на них і на це авто. Дуже важко, коли цивільні в останній момент відмовляються їхати. Це вже не життя – це виживання. А нам хочеться врятувати кожного, а не приїхати потім по загиблого», – підсумувала Анастасія.