Прес-релізи

Чорненкове: село на лінії фронту, яке не хоче залишати своїх людей

1 хв читання

У прифронтовому Чорненковому на Дніпропетровщині живе близько 100 людей. Попри постійні обстріли та загрозу з сусідніх селищ, вони відмовляються залишати рідні домівки, бо звикли до своєї землі та пам’ятають рідних, похованих тут.

Мобільного зв’язку у селі немає, викликати екстрені служби неможливо. Гуманітарну допомогу видають раз на місяць, щотижня роздають хліб.

Місцевий житель Микола пояснює свій вибір залишитися:

«Полуниця тут у мене усюди, я завжди онукам готував, коли приїздили… Бажання поки що немає виїздит. Ось коли вже припече, тоді так… Чути в нас і КАБи, і “шахеди”. Нещодавно поїхав у Покровське. Два місяці не був там, як АТБ розбили. Воно тут поруч. Навпростець – чотири кілометри по трасі. По центру проїхав, там розруха така, що ті кац*пи наробили. Щоб вони подохли», — розповів чоловік.

За його словами, більшість мешканців, хто може, виїжджає разом із дітьми та родичами. Фермери вже вивезли зерно, бо через обстріли господарства залишаються без нагляду.

Ганна, одна з мешканок, розповідає про своє життя під обстрілами:

«Обстріли є, боїмося. А куди ти дінешся? На ліжку ковдрою накриюся, оце так і ховаємося. Та і нас можуть прибити. Не втечеш від біди. У таких роках вже не треба нікуди їхати, треба вмирати в своїй хаті. Куди їхати? Куди не поїдеш — стріляють… 25 років пропрацювала я трактористкою. Зараз то курей, то качок ріжу. Були і корова, і свині, і свиноматка, і поросят продавала. А тепер вже все. Я саджу квіточки, пиляю дерева, готуюся до весни», — сказала жінка.

Юлія додає, що село завжди славилося працьовитими людьми та врожайною землею:

«Десь з лютого місяця насіннячко сіяли в теплицях, в березні топили димарі, це пекельний труд. Виростили, у мішки по 25 кг зібрали, приїжджають великі фури, забирають і увозять. У нас в принципі село працьовитих людей. Ну і земля добра, вода хороша», — розповіла місцева жителька.

У Чорненковому немає стабільного мобільного зв’язку:

«Може там десь біля магазину трохи зʼявляється. Інтернет у нас є, а додзвонитися – просто нереально. Якщо потрібна пожежна чи “швидка” — ми не дозвонимося. Та до нас і в добрий час ніхто майже не приїздив… Виїжджає той, хто боїться. А чого нам боятися? В Дніпрі не літає? В Києві мало людей страждає, вмирає? Чи в Одесі добре? Немає ніде, найліпше вдома у своїх стінах… Нам дуже добре чути, як воно летить, свистить. Як бахкає. Ну ми сподіваємося, що в нас тут тихенько, ми тут нікому не потрібні», — говорить Юлія.

Вона зазначає, що залишиться лише тоді, коли фронт підійде дуже близько — наразі до лінії зіткнення приблизно 10 кілометрів.

«Сподіваємося на те, що не зайдуть і не дійдуть. Як будуть вже десь ось тут за річкою – тоді звісно руки в ноги і до друзів. Ні, при о*ках ніхто жити не залишиться, це не ті люди, це навіть не обговорюється… Бажання, щоб настав мир. Щоб все закінчилося. І поверталися у свої хати. І хлопці залишилися живі», — підсумувала вона.

Життя у Чорненковому зараз — поєднання страху та звички, надії та мужності, які змушують людей триматися за рідну землю, незважаючи на небезпеку навколо.

Схожі записи
Прес-релізи

З металу війни: як майстриня з Дніпра трансформує ворожі снаряди на ювелірні вироби

Олександра з Дніпра створює унікальні прикраси з уламків збитих російських ракет, керованих авіабомб та знищеного винищувача Су-27. Жінка перетворює залишки зброї на…
Прес-релізи

Анатомія пошуку в пеклі: як загін "Плацдарм" вириває душі загиблих із небуття

Кожен новий вихід на знівечені запеклими боями поля Донеччини, Харківщини, Запоріжжя чи Сумщини може стати останнім. Небо над головами пошуковців без упину…
Прес-релізи

Попри глухоту та понівечені ноги: історія незламного майстра БПЛА, який тричі повертався у стрій

Військовослужбовець із позивним Сушик продовжує боротьбу. Боєць 42 окремої механізованої бригади родом із Сумщини тепер працює майстром із ремонту дронів на Дніпропетровщині….

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *