У ніч на 15 листопада в Києві загинула 73-річна Наталія Ходимчук — вдова першої жертви Чорнобильської катастрофи Валерія Ходимчука. Її квартиру влучив російський ударний дрон, внаслідок чого жінка отримала серйозні опіки, і незважаючи на важкий стан, змогла ще деякий час поспілкуватися з відвідувачами.
Тривалий час вона боролася за життя, проте, незважаючи на медичну допомогу, померла в лікарні. Про її смерть повідомили в Держагентстві із управління зоною відчуження. У дописі агентства Наталію назвали жінкою, яка «пронесла крізь життя любов, втрату і незламність». У свою чергу, представники агентства зазначили, що її квартира на Троєщині була частиною будинку, де мешкали родини колишніх працівників ЧАЕС, звідси й назва «Чорнобильський будинок».
Ворожий дрон потрапив у помешкання Наталії Ходимчук, у якому раніше проживав її чоловік, Валерій Ходимчук, старший оператор головного циркуляційного насоса 4-го енергоблоку ЧАЕС, першої жертви аварії 1986 року. Через удар квартира вигоріла до тла.
У лікарні, незважаючи на опіки на 45% тіла, вона залишалася мужньою і трималася на вищому рівні. Водночас, на момент її смерті дрон не залишив їй шансів на виживання.
Раніше, 25 листопада, Наталія мала разом із іншими ліквідаторами взяти участь у фотосесії в межах проєкту «Чорнобиль: жіноча доля» до 40-річчя трагедії. Вона часто відвідувала Чорнобильську АЕС, де на стіні між третім та четвертим енергоблоками була встановлена Меморіальна дошка її чоловіку, на якій зображений Валерій Ілліч. На дошці залишені відбитки рук їхньої доньки та Наталії.
Історія незламної жінки
Минулого року Держагентство записало історію життя Наталії Ходимчук, яка тепер отримала особливу цінність. Вдова першої жертви Чорнобильської катастрофи поділилася, як познайомилася з чоловіком, працюючи продавчинею в їдальні Прип’яті. З часом їхні дружні стосунки переросли в кохання, і Валерій зробив їй пропозицію. Їхнє життя було спільним і щасливим до трагедії на ЧАЕС.
Пані Наталія згадала, як дізналася про аварію на ЧАЕС, коли її чоловік не повернувся додому, хоча мав уже бути вдома. Коли Валерія не знайшли ані в медсанчастині, ані в морзі, Наталія звернулася до директора станції. Пізніше вона дізналася, що чоловік загинув, але до останнього не могла сказати правду його матері.
Через двадцять років після аварії Наталія продовжувала відвідувати могили загиблих на Митинському кладовищі. Вона завжди тримала одяг чоловіка, бо на ньому залишався його запах.
Історія Наталії Ходимчук є прикладом незламності, сили та любові, яку вона пронесла через усе своє життя, не дозволяючи жодним трагедіям зламати її.