Павло — старший бойовий медик 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. На фронті він із квітня 2022 року, а спочатку служив у піхоті. За час війни чоловік пережив десять контузій та чотири поранення. Після останнього пройшов навчання з тактичної медицини й тепер рятує життя побратимів.
В інтерв’ю він розповів про найтяжчі моменти роботи, типові поранення та особисті переживання.
«Я починав у піхоті, півтора року відслужив там: був заступником командира відділення, командиром штурмової групи. Після поранення вирішив перевестися у медики. Пройшов навчання й уже майже рік працюю бойовим медиком», — ділиться військовий.
Серед випадків, що запам’яталися найбільше, Павло згадує врятованого побратима з пневмотораксом, якому довелося робити вентиляцію легенів буквально пальцем, щоб відкрити прохід для повітря.

Та головна складність, за його словами, навіть не стабілізація поранених: «Найважче — доїхати до точки евакуації. Це справжнє випробування. Піхотинцям узагалі важко: навіть під’їхати на позицію буває майже неможливо».
Медик зазначає, що противник цілеспрямовано полює на евакуаційні машини: «Якщо бачать «медичку», одразу запускають кілька дронів. Часто їздимо пікапами, використовуємо РЕБи, а бійці прикривають із рушницями».
Втрати друзів Павло переживає особливо важко. Каже, що морально налаштовує себе сприймати їх як тих, хто «просто поїхав», хоча насправді знає, що багатьох уже немає. Він сам родом із Криму й добре розуміє, за що бореться: «Я бачив, що таке “руській мір”. Бачив, як людей принижували й відбирали бізнес. Не хочу, щоб моя родина в Україні жила так само».

