Понад третину молодих українців, які наразі перебувають за межами країни, не планують повертатися додому. Свіжі дані соціологічного дослідження 2025 року свідчать про тривожну тенденцію: що довше триває війна, то міцніше молодь пускає коріння в іноземне середовище, обираючи європейські зарплати та стабільні умови для самореалізації.
Масштабне опитування, проведене групою «Рейтинг» за підтримки ПРООН (UNDP), висвітлило складний психологічний та соціальний портрет сучасного покоління. Поки майже третина мігрантів перебуває у стані невизначеності щодо свого майбутнього, ті, хто вже обрав Європу, зіштовхуються з високим рівнем стресу та розривом соціальних зв’язків. Соціологи підкреслюють: молоді люди за кордоном значно менш оптимістичні, ніж їхні однолітки, які залишилися в Україні.
Скільки українців готові повертатися з-за кордону
Головним якорем для еміграції залишається економічний чинник. Більшість респондентів у Німеччині, Польщі та Чехії відверто називають кращі можливості для заробітку вирішальним аргументом на користь життя в ЄС. Водночас соціологи фіксують цікаві зміни у світогляді підлітків та молодих дорослих.
Незважаючи на фізичну віддаленість, культурна ідентичність зміцнюється. Українська мова стає домінуючою у побуті, спілкуванні з друзями та професійному середовищі. Проте ставлення до радикальних заборон у культурі стає лояльнішим: лише 28% підлітків віком 14 – 19 років сьогодні підтримують повну цензуру російського кіно та музики, хоча торік цей показник перевищував половину опитаних.
Ставлення до мови, культури та роботи
Сучасна українська молодь чітко бачить себе у бізнесі та прагне автономії. Підприємництво стало найбільш бажаним вектором розвитку, а для досягнення успіху респонденти виділили три фундаментальні навички:
- Високий рівень стресостійкості
- Цифрова грамотність
- Готовність до безперервного навчання (lifelong learning)
Дослідження охопило понад 2000 осіб в Україні та 600 респондентів у 24 країнах світу. Хоча вибір на користь іноземних ринків праці виглядає прагматичним, тяга до рідної історії та вітчизняного контенту демонструє, що ментальний зв’язок із батьківщиною залишається вагомим фактором, навіть якщо він не завжди конвертується у квиток на зворотний шлях.

